ПРОСТІР ДУХУ

Розмова
Розмова з ворогм навчає бути мудрим,
а з братом – згадує про рідне, про своє,
лишень, думки одні, а слово інше.
Розмова з ремеслом учить традицій,
а з творчістю – природності й краси,
лишень, знайти б примирення думок і слів.
Дорога розпорошує нікчемних,
а сильних учить вибирати – головне,
лишень невіра, страх переганяє.
Дорога розганяє страх нового,
і наближає до щасливої мети, лишень неспокій на душі.
Дорога може підкоряти й підкорятись,
а може вбити чи зцілити будь-кого,
лишень би віра та любов,
а страх – то все зворотній вимір віри.

Сон
Заплющу очі і полину геть.
Душею, що обвіяна вітрами бездоріжжя,
заболена і спрагнена пісень,
до світу – там де спокій, мир дитинства.
Десь, серед білого, як молоко, туману,
в селі у мами,
де чути музику захриплених півнів,
шум листя вишні, що в садку,
обвисла пишними гілками,
а ще, сусідів, що співають в повечір’ї,
під запах жита й полиню.
Коли смеркеється і серед зоряних посівів,
проріжеться сріблястий, чистий місяць,
щоб просвітити для закоханих стежки,
я упаду у росяну траву.
Заплющу очі і засну, щоб чути пісню
в солодкій літній ночі.
Бо так душа жадає – значить, я живу!

Сільський художник.
Немов якийсь сільський художник,
провів по горизонту пензлем,
а там – і хмари, червоне кругле сонце,
що покотилося колесом до зеніту.
ну а внизу, все верби, що обступили
круг ставків і п’ють солодку тепло-млосну воду,
тонким і ніжним віттям.
Все навкруги потонуло у молоці туману,
а десь – собака, чи корова, чи то спів,
почути здалеку, тай знову тихо.
Лиш соловей все не змовка,
бо він напевно не дає дрімати,
тому художнику,
що пензлем рай цей змалював.

О, музика ночі.
В зеленому світлі крізь зоряне сяйво,
Торкнув срібний місяць за музику ночі.
І струнами тихості все розлилося
у біло-молочний туман над ставками,
у ніжні пісні солов’їв у гаях,
в гарячі цілунки й неторкані мрії,
у танець зірок, що кружля по воді.
О музика ночі! Ти – тихість і буря,
в тобі все несказане враз ожива.
Наповниться серце і тиша промовить,
бо в ній можна чути найкращі слова.

Дивний стан.
О ночі, ночі – дивний стан.
Земля і небо, гріх і св’ятість,
Приносять радість і обман,
Дарують лінощі й завзятість.
О ночі, ночі. Ви – як бритва,
Що розділя любов і зраду,
Одним, ви – сон, а іншим – битва,
В якій душа знайде відраду.
О ночі, ночі. Стільки ж вас ….