Не куштуй плоду доти, доки не пересвідчишся, що він стиглий. Інакше голод зіпсує твій смак.

Сонце світить удень, щоб знати, якою дорогою ходити вночі.

Для кого пам’ять стає скарбницею мудрості,
а для кого – домовиною втрачених надій.

Справжній акт творіння ніколи не може базуватися на сухому раціоналізмові. Основа – це дух, а раціональний підхід і логіка стануть добрими помічниками та порадниками.

Вавилонська вежа не так страшна утопічною ідеєю,
як руїною, яка засвідчила безумство, безнадію та нищість будівничих.

За ілюзії ми платимо великі відсотки, які спустошують скарбницю нашого життя.

Істина – це краса, яка не підвладна ні часові, ні простору,
бо вона, промініючи гармонією краси, відкриває наші очі на велику таємницю – таємницю творчості.

Дорога відкриває в нас те, що приховують будні.

Гнів людський спалахує швидко, а, спалахнувши, – засліплює.
Гнів же божий зріє довготерпеливо, а спалахнувши,
робить сліпців зрячими, безумцям дає просвітлення розуму.

Якщо на кінчику життя знаходиться смерть,
то на кінчику смерті тримається закон,
який сповіщає про межу між гріхом і св’ятощами, кінцем і безкінечністю.

Усвідомлення істини приходить не до того, хто хоче її пізнати,
а до того, хто здатен її вмістити.

Подорожі відкривають очі на світ і додають наснаги життєвим планам.

Ми усі несемо на плечах свій тягар, тільки для одних це – хрест,
а для інших – надгробок.

Довколишній світ – це чаша, в яку вливається жива вода життя.
Якими вустами ми п’ємо цю воду – такий смак і відчуваємо.

Там, де закінчується світ, починається Всесвіт.
Там, де закінчується знання, починається пізнання.

Уміння мовчати пробуджує в нас талант співрозмовника.

Земля тримає нас своїм корінням. Небо – духом.
Та лише одна любов здатна поєднати земну силу коріння із небесною чистотою духу.

Любов рятує людину від безумства цього світу.