КНИГИ: МОЯ АБЕТКА | МЕТАНОЙ’Я | ПРОСТІР ДУХУ | МОНОЛОГ | ДВА БЕРЕГИ | РІЧКА ЖІТТЯ | ПОЗАЧАССЯ | ПОЕЗІЇ. РІЗНЕ.
Будь!
Будь вільним друже,
бо не знати,
що може взавтра нас спіткати.
Будь вільним!
Будь тим –
хто може й знає,
але щомиті уповає.
Лиш будь!
Будь тим і так,
щоб все долати,
щоб жити й радість відчувати.
Тож будь!
Шлях в дитинство
Біжу до горизонту. А навіщо?
Коли у маминім садку така роса,
коли пастух жене корів до поля,
а навкруги – садки цвітуть – краса.
Біжу до горизонту. А навіщо?
Коли усе кудись довкіл біжить,
коли не маю миті для спокою,
тоді чи варто так на світі жить?
Біжу до горизонту. А навіщо?
Напевно, щоб надії не втрачать.
у тих птахів, квітки, сонце та росу,
щоб шлях в дитинство краще відчувать.
Щаслива ревність
Із жінкою ділив любов,
і дах, і ложе.
Із музою – натхнення,
час і світ.
Із жінкою він спав,
а з музою не міг заснути.
Із жінкою він знав,
а з музою не міг збагнути.
Із жінкою пройшов життя,
і радості, і горе.
У музі – забуття,
у просторі ідей.
Лишень одна
подарувала йому дітей,
а інша –
шлях у позачасся.
P.S.
Щасливий той,
хто може бачити у жінці музу.
Нещасний той,
хто пізнає у музі лишень жіночу стать.
Суперечка
Сварила жінка чоловіка,
що він не так і він не сяк,
що в нього завелика пика,
і весь горілкою просяк.
А він, тихенько її слухав,
і ні словечка не казав,
тоді потилицю почухав.
тай мудро пальця показав.
Мовляв, прошусь тепер до слова,
бо маю що на те сказати,
мужчини слово – не полова,
я мушу це вам показати.
Ти кажеш, пика зачимала,
і що горілку гірко п’ю.
Гаразд. Не їстиму я сала,
і найтверезішим стаю.
Усе зроблю, що вимагаєш,
і вказуєш на грішний факт,
бо є у мене, ти це знаєш,
один взаємності контракт.
Ти перестанеш так кричати,
очей не будеш вирячати,
з бабами язика чесати,
і до сусіда не моргати.
Тому, якщо сплива причина,
моя – моє, твоя – твоє,
у тому винна половина,
але удвох – ми ціле є.
Не треба людині багато для щастя
Коли розливається радість по жилах,
коли струни нервів під серцем бринять,
коли осідає роса на долонях,
коли срібна тиша почне промовлять.
Тоді я відчую натхнення поезій,
тоді заспіваю найкращі пісні,
Бо рідна земля надихає цей настрій,
і все ожива, мов у дивному сні.
Коли я стомлюся блукати світами,
приїду до мами у рідне село,
піду на леваду, що пахне квітками,
й згадаю усе, що було й не було.
Не треба людині багато для щастя,
не треба усього, що манить й блищить,
лишень би напитись води із криниці,
із миром на серці цю радість прожить.
Мрія
Він роздвоєно мріяв про щастя,
І бажав надихнутися ним.
Одна мрія була від натхнення,
Що малює широким мазком світлу легкість,
Інша, прагнула блиску й багатства,
Слави, грошей – усе. І лишень – для високих ідей.
Та, одна, лишень слухала голосу серця.
Друга, бігла за тінню, що кличеться – розум,
Чи за оком, що тішить лиш лиск.
Час минув. Сили тихо покинули буйність,
Мрії лишились з ним – ти-на-ти,
І вони прислухались до тиші,
Що лунала від виру прожитих світів,
А можливо, це був брязкіт зброї,
Від двобою двох мрій?,
Бо одна – має бути у славі, чи для слави,
Чи просто – для тиші. Натхнення.
Інша – голкою, що під ребром.
Тиша, тиша. Ти станеш їм вироком
в вічній війні.
Це все так, і не може щасливий –
Буть таким і роздвоєно мріять.