КНИГИ: МОЯ АБЕТКА | МЕТАНОЙ’Я | ПРОСТІР ДУХУ | МОНОЛОГ | ДВА БЕРЕГИ | РІЧКА ЖІТТЯ | ПОЗАЧАССЯ | ПОЕЗІЇ. РІЗНЕ.
Два береги одної річки
Два береги одної річки,
два гнитики одної свічки,
два полюси – небесного й земного,
два виміри – розумного й пустого.
Шукають люди світом щастя-долю,
шукають світом простір-волю,
шукають люди те, чого б хотіли,
а мають тільки те, що заслужили.
Життя
Коротке й довге в нас життя,
глибокі й мудрі в нім уроки,
життя не має вороття,
є тільки шлях, мета і кроки.
Ми діти
Ми діти миру і війни,
щоб розділяти чорне й біле,
ми вкриті ранами борні,
щоб відтворити в собі ціле.
Вік
Добром і злом вік промине,
і в несподівані хвилини
дух тіло болем розіпне,
щоб я пізнав ціну провини.
Все єдине
Земне й небесне – все єдине,
а зорі різні в світі сяють,
людину доля не мине,
та не усі це пам’ятають.
Ключі
Відлітають ключі диких птахів
і щезають в блакиті небес,
опадають з дерев жовті листя
і ніхто не чекає чудес.
Та куди відлітають ті птахи?
У які небеса і чому?
Та навіщо спадає це листя?
І кому це потрібно? Кому?
Відлетіли, щоб знову вернутись,
відцвіли – щоби знову цвісти.
Всі вмирають – щоб знов народитись,
і відкрити найкращі світи.
Сім ступенів
Віра, без неї немає початку,
віра, без неї немає доріг,
віра приводить до вічного статку,
віра – це всьому на світі поріг.
Надія дарує натхнення йти далі,
надія вмирає останньою в нас,
надія долає буденні печалі,
в надії єднаються простір і час.
Любов’ю диха все живе,
Любов’ю Бог усе вінчає,
Любов – це щоразу щось нове,
Любов – це те, що не вмирає.
Смиренний – мудрість відкриває,
смиренність учить простоті,
смиренність милосердя має,
смиренний служить висоті.
Чистотою вбирається радість,
чистота – це початок св’ятині,
чистота – це просвітлена вдячність,
чистота – це роса на стеблині.
Благодать не опишеш словами,
благодать – це найвища краса,
благодать – це вінець із любові,
благодаттю живуть небеса.
Славно у славі співається,
Слава – в єдинстві Творцю!
Славою все наповняється,
осанна Йому – як вінцю.
Упало слово
Упало слово каменем,
на саме дно заболеного серця
і навіть розум
не пізнав що там є правда.
Він був сліпий,
а може закуняв на мить
від втоми й нескінченного шукання.
Упало слово каменем,
на саме дно,
до серця.
Бо правда – біль,
та біль солодкий.
Дві ділеми
Дві ділеми, два світи, дві долі,
розрізають життя навполи,
милосердя чи жаль – вимір волі,
що будує в свідомості злам.
Милосердям зціляються рани,
в милосерді є правда і біль,
в нім не можуть зростати тирани,
милосердя, це – цвіт, а не цвіль.
Від безвір’я приходять жаління,
що несуть на чолі страх буття,
жаль породжує стогін і тління,
там де жаль – там немає життя.
Милосердя, це значить знать милість,
що сягає найвищих небес,
а жаління, це – духу безсилля,
і невіра в природу чудес.
На повне черево не пишуться вірші
На повне черево не пишуться вірші,
у чванстві не народжується святість,
від горя не співається душі,
без віри не знаходиться завзятість.
На повне черево не пишуться вірші,
в неволі не співають чудо-птахи,
без спокою не можна чути тиші,
в сміливім серці переборюються страхи.
Вірші сплітаються із радості і болю,
вірші звучать – як лютня бога й муз,
вірші навчають здобувати волю,
бо вірш – це серця й розуму союз.
Моє життя
Усе що є й чого немає,
Усе чого душа бажає,
Що має бути і не є,
Це все одно – життя моє.
Прости
Прости мені Боже за все пережите,
прости мені Боже за сіре життя,
за сказане слово, за зроблене нишком,
за чисту любов, що у бруд розчинилась,
за силу багатства, що в гроші стікає,
за горду свободу, що розум дурманить,
за зраджений рай, та будований в ніч Вавілон.
Прости за усе! За усе, що не знаю,
бо це на душі і на серці лежить,
Не чуте, не бачене – тільки до часу!,
якого ніколи не досталь. А я все біжу –
біжу, десь-кудись, ну а може й від себе.
Прости! Без ціни і жалю,
навчи і дозволь ще пожити,
бо хочеться так відчувати,
ногами росу у траві …. і любити,
щоб прощеним буть.