МОНОЛОГ

Коли ти живеш
Коли тобі мало –
тоді ти живеш,
коли тобі мало –
ти прагнеш та йдеш,
коли тобі мало –
тоді чуєш біль,
коли тобі мало –
тоді бачиш цвіль,
коли тобі мало –
не можеш вмирати,
коли тобі мало –
не можеш мовчати,
коли тобі мало –
тоді ти ростеш,
коли тобі мало –
тоді ти живеш.

Присутність
Немає музики без метронома,
немає поезії без рим,
не може без секунди йти хвилина,
немає вогню, що не лишає дим.
Немає ранку без світання,v немає доброти без зла,
нема кохання без страждання,
немає моря, що без дна.
Усе на світі має протилежність,
усе на світі має свою сутність,
лишень пізнай гармонії залежність,
і ти відчуєш радості присутність.

Час 1
Вдаряє час секундами у скроні,
усе в очах веселкою пливе,
нудьгує тіло в млосному полоні,
а серце переповнює живе.
З’їдає час секундами століття,
усе прожите пам’яттю стає,
вирує світ із золота і сміття,
та кожен накопичує своє.
Рахує час дистанцію до смерті,
і все тихенько страхом завмирає,
а виживають лиш уперті та відверті,
бо їхнє серце він не полоняє.

Час 2
Іди, іди – куди світ око бачить,
шукай, шукай – свій неповторний шлях,
люби і будь! – бо це багато значить.
щоб стати вільним – як небесний птах.
Радій, радій – там де душа співає.
сумуй, сумуй – про щастя, що вмирає,
св’яткуй і знай, що св’ято відкриває,
мірило чистого стремління та добра.
Живи, живи – бо це лиш раз дається,
твори, твори – щоб пізнавать красу,
люби і будь! – бо це тому вдається,
хто пізнає оманливість часу.

Час 3
Лунають кроки у тунелі часу,
це чути плин віків, років, хвилин,
вростають люди у безмежну масу,
і створюють один великий клин.
Життя гартує розуми і душі,
усе бринить, вібрує – мов струна,
вмирає тихо цей оазис суші,
і море буднів роз’їдає все до дна.
Та десь, живуть поза тунелем люди,
там чути плин не часу – а биття сердець,
натхненням льоту переповнюються груди,
бо там не маса – особистість постає.